Сьогодні, під час економічної кризи, перед урядом постає безпрецедентний виклик: реформувати енергетичний сектор, робота якого нині нестійка. У ньому ховаються корені найгостріших проблем економіки: дефіциту бюджету та платіжного балансу, девальвації національної валюти, всеосяжної корупції. Водночас ринкові реформи в секторі дадуть Україні змогу реалізувати величезний – досі недоторканий – потенціал енергозбереження і зміцнять енергетичну незалежність. Крім цього, країна дістане можливість підвищити зайнятість населення і повернутися на шлях стійкого зростання. Усе це потребує швидких і непопулярних реформ. Одна з них – повна відмова від субсидій населенню на оплату енергії.
Допомога на шкоду
Нині українські споживачі оплачують менш ніж 17% ринкової ціни газу та до 21% реальної вартості електрики. Україна є нетто-імпортером блакитного палива, і його ринкова ціна для нас – це вартість поставок у країну.
Тепло для населення виробляють оператори централізованої тепломережі. Цінник на газ для них прив’язаний до середніх тарифів для мешканців будинків. У січні 2015 року він також компенсував лише 17% від ціни, за якою купують газ промислові споживачі. На графіку, наведеному нижче, показано вартість газу для промисловості й населення в Україні та сусідніх з нею країнах наприкінці 2013 року. Частка російських поставок в енергетичних балансах цих держав також величезна, тому їх цінову політику в енергетиці можна вважати хорошим орієнтиром для України.
Джерело: IEA Natural Gas Information 2014, розрахунки автора
Ціна для промислових споживачів в Україні значно вища, ніж у Європі. Це результат дискримінаційного контракту, підписаного Юлією Тимошенко та Володимиром Путіним 2009 року. Поряд з цим газові тарифи для населення у нас приблизно уп’ятеро нижчі, ніж в Угорщині, і вшестеро-всемеро – ніж у Чехії, Словаччині чи Польщі. Якщо порівнювати з Австрією чи Німеччиною, то відповідні цифри в цих країнах виявляться навіть удев’ятеро вищими, ніж в Україні. Різниця в тарифах для промисловості й населення формується за рахунок того, що витрати на розподіл і доставку енергоресурсів у будинки – вищі.
Така явна невідповідність ринковим цінам газу і тепла покривається за рахунок великих прямих і квазібюджетних дотацій. 2014 року їхній обсяг дорівнював 7% ВВП країни, навіть незважаючи на те, що в цей період тарифи на блакитне паливо зросли в середньому на 56% для населення і на 40% – для підприємств. Роком раніше сума дотацій була еквівалентна 7,5% ВВП – фактично ні зниження імпортної ціни, ні підвищення вартості не допомогли суттєво їх скоротити. Усі дії уряду з цього питання нівелювала глибока девальвація національної валюти.
«Газові» дотації населенню та тепломережам – важкий тягар для державного бюджету. Урядова підтримка розореному «Нафтогазу» 2014 року становила 110 млрд грн. Це більше, ніж виділяють сукупно на освіту й охорону здоров’я.
Низькі ціни на електрику для домогосподарств компенсуються перехресними субсидіями від інших категорій споживачів: розрив з комерційною вартістю закладається в оптові розцінки для підприємств і бюджетних організацій. Розмір їхньої «допомоги» населенню пропорційний обсягам споживання останнього. 2013 року цей вид дотацій становив 37,7 млрд грн.
Наслідки дотування
Нинішня система цінових дотацій украй неефективна. Вона не допомагає досягти головної мети – захищеності бідних верств населення. Наявні дотації на енергоресурси мають регресивний характер у міру зростання споживання: від субсидування тарифів на газ більшою мірою виграють багаті сім’ї та середній клас. Їхнє житло більше за площею, а споживання газу і тепла в перерахунку на господарство – нижче.
2013 року Світовий банк в одному із своїх досліджень розділив усе населення України на п’ять рівних частин за рівнем доходу. Як з’ясувалося, 40% найбагатших українців отримують майже половину всіх дотацій на теплозабезпечення, тоді як на дві «нижні» групи припадає менш ніж третина цих обсягів.
Регресивність системи дотацій виявляється ще яскравіше, якщо порівнювати групи з найвищим і найнижчим рівнями доходу – на них припадає 27% і 13% підтримки відповідно. Отже, на дотації людям, які, ймовірно, справді їх потребують, направляють 3,4% ВВП країни.
Джерело: The World Bank (2013), Ukraine Special Focus: Residential and District Heating Tariffs in Ukraine
Поточні тарифи на газ і тепло для населення і близько не покривають витрат на його імпорт і транспортування. Це стримувальний фактор для розвитку внутрішнього розвідування та виробництва блакитного палива, що також призводить до підвищеного попиту на газ.
За оцінками Міжнародного енергетичного агентства – IEA, стати енергетично незалежною Україна може досить швидко. Щоб досягнути цієї мети, необхідно залучити інвестиції в розвідування і виробництво газу поряд з підвищенням енергоефективності. Це дасть змогу збити нинішній попит.
Leave a Reply